[:ru]По общему правилу, закрепленному в ч. 1 ст. 120 ЗК Украины, лица, которые приобрели право собственности на здание или сооружение, становятся владельцами земельного участка на тех же условиях, на которых он принадлежал предыдущему владельцу.
Местный суд, решением которого согласился суд апелляционной инстанции отказал в удовлетворении иска о признании права собственности на земельный участок по приобретательной давности, поскольку иск предъявлен к ненадлежащему лицу – сельскому совету, ликвидированному в результате объединения территориальных общин, а надлежащим ответчиком является городской совет, к которому перешли права упомянутого сельсовета.
Верховный Суд в составе коллегии судей Третьей судебной палаты Кассационного гражданского суда отменил предыдущие судебные решения и направил дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции, приведя такие правовые обоснования, передает официальный сайт ВС.
Согласно частям 3 и 4 ст. 8 Закона Украины «О добровольном объединении территориальных общин» ОТГ является правопреемником всего имущества, прав и обязанностей территориальных общин, объединившихся со дня обретения полномочий сельским, поселковым, городским советом, избранным такой объединенной территориальной общиной.
Юридическое лицо – сельский, поселковый, городской совет, размещенная в административном центре ОТГ, является правопреемником прав и обязанностей всех юридических лиц – сельских, поселковых, городских советов, избранных территориальными общинами, объединились.
Предъявление иска к ненадлежащему ответчику не является основанием для отказа в открытии производства по делу. В таком случае по результатам рассмотрения дела суд отказывает в иске ненадлежащего ответчика и принимает решения по существу заявленных требований надлежащего ответчика.
Истец свои требования обосновал тем, что он владеет жилым домом и открыто пользуется земельным участком более 15 лет, ухаживает за придомовой территорией, следит за ее состоянием. При таких обстоятельствах он считал, что имеет право приобрести в собственность земельный участок по приобретательной давности на основании ст. 344 ГК Украины.
Части 1 этой статьи установлено, что лицо, которое добросовестно завладело чужим имуществом и продолжает открыто, непрерывно владеть недвижимым имуществом в течение 10 лет или движимым имуществом в течение пяти лет, приобретает право собственности на это имущество (приобретаемая давность), если иное не установлено настоящим кодексом.
Добросовестность свидетельствует о том, что владелец имущества не знал и не мог знать о том, что он обладает чужим имуществом.
То есть давность владения является добросовестным, если лицо при завладении имуществом не знало и не должно было знать об отсутствии у него оснований для приобретения права собственности. Следовательно, суды правильно исходили из того, что оснований применять положения закона о приобретательной давности нет.
В то же время Верховный Суд обратил внимание на следующее.
Обосновывая требования, истец, среди прочего, сослался на ст. 120 ЗК Украины, которая регулирует переход права на земельный участок в случае приобретения права на жилой дом, здание или сооружение. Он отметил, что с 4 июня 2002 года является владельцем подаренного ему жилого дома, а земельный участок под ним все еще числится в собственности умершего лица, от которого даритель унаследовал дом.
В ч. 1 ст. 120 ЗК Украины в редакции, действующей на момент возникновения спорных правоотношений (15 января 2002), было предусмотрено, что при переходе права собственности на здание и сооружение право собственности на земельный участок или его часть может на основании гражданско-правовых сделок.
Вместе с тем при отсутствии отдельного соглашения относительно земельного участка при переходе права собственности на объект недвижимости следует учитывать, что указанная норма закрепляет общий принцип целостности объекта недвижимости, построенного на земельном участке, с таким участком (принцип единства юридической судьбы земельного участка и расположенных на ней здания, сооружения).
Учитывая этот принцип, следует сделать вывод, что земельный участок следует за недвижимым имуществом, приобретает лицо, если другой способ перехода прав на земельный участок не определено условиями договора или предписаниями законодательства.
То есть по общему правилу, закрепленному в ч. 1 ст. 120 ЗК Украины, лица, которые приобрели право собственности на здание или сооружение, становятся владельцами земельного участка на тех же условиях, на которых он принадлежал предыдущему владельцу.
Постановление Верховного Суда от 20 января 2021 по делу № 318/1274/18 (производство № 61-6807св19).
Источник: SUD.UA[:ua]За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки позов пред’явлено до неналежної особи – сільської ради, ліквідованої внаслідок об’єднання територіальних громад, а належним відповідачем є міська рада, до якої перейшли права згаданої сільради.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, навівши такі правові обґрунтування, передає офіційний сайт ВС.
Згідно із частинами 3 та 4 ст. 8 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» ОТГ є правонаступником усього майна, прав та обов’язків територіальних громад, що об’єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об’єднаною територіальною громадою.
Юридична особа – сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі ОТГ, є правонаступником прав та обов’язків усіх юридичних осіб – сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об’єдналися.
Пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. У такому випадку за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що він володіє житловим будинком і відкрито користується земельною ділянкою більше 15 років, доглядає за прибудинковою територією, слідкує за її станом. За таких обставин він уважав, що має право набути у власність земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.
Тобто давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Отже, суди правильно виходили з того, що підстав застосовувати положення закону про набувальну давність немає.
Водночас Верховний Суд звернув увагу на таке.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач, серед іншого, послався на ст. 120 ЗК України, яка регулює перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду. Він зазначив, що з 4 червня 2002 року є власником подарованого йому житлового будинку, а земельна ділянка під ним все ще значиться у власності померлої особи, від якої дарувальник успадкував будинок.
У ч. 1 ст. 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), було передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод.
Разом із тим при відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об’єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об’єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).
Враховуючи цей принцип, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18 (провадження № 61-6807св19).
Джерело: SUD.UA[:]