[:ru]Ключевой компетенцией Верховного Суда, кроме правосудия, является обеспечение единства судебной практики, что, в свою очередь, гарантирует стабильность правового регулирования, объективность и прогнозируемость правосудия.
Функцию обеспечения единства судебной практики Верховный Суд осуществляет путем формирования правовых заключений (позиций) в результате казуального толкования норм права при рассмотрении конкретных дел.
Сегодня понятие «правовое заключение», «правовая позиция» Верховного Суда хоть и довольно употребляемыми, но так и не получили должного закрепления в процессуальных кодексах. Несмотря на ряд научных разработок, посвященных раскрытию сущности этих понятий в различных аспектах, среди ученых и практиков продолжаются дискуссии как о целесообразности их законодательного закрепления, так и содержательного наполнения.
Действующий ГПК Украины оперирует понятием «заключение» в следующих значениях:
1) как умозаключение суда;
2) как заключение эксперта;
3) как заключение органа государственной власти или органа местного самоуправления на выполнение предоставленных полномочий (например, заключение органа опеки и попечительства по делам об усыновлении);
4) как составляющая резолютивной части судебного решения – вывод суда по существу исковых требований, требований апелляционной или кассационной жалобы;
5) как заключение о применении нормы права в подобных правоотношениях, изложенный в постановлении Верховного Суда.
Частью 4 ст. 263 ГПК Украины предусмотрено, что при выборе и применении нормы права к спорным правоотношениям суд учитывает выводы по применению соответствующих норм права, изложенные в постановлениях Верховного Суда.
Когда идет речь о правовых выводах, которые являются обязательными для учета судами низших инстанций, то речь идет именно о выводах по применению норм права в подобных правоотношениях, изложенные судом кассационной инстанции в своих решениях.
При этом, как справедливо заметил д.ю.н. Я. М. Романюк, институт обязательности судебных решений нельзя квалифицировать как прецедент в его классическом смысле. Судебный прецедент в англосаксонской правовой системе – это акт правотворчества, а правовой принцип решения дела является нормой права. Зато согласно процессуальному законодательству Украины приоритетными являются нормы закона. А выводы, изложенные в судебных решениях высшей судебной инстанции, надлежит квалифицировать как применение норм закона, имеет обязанностей характер, а не создание новых норм права как обязательных правил поведения [1].
В то же время возникает вопрос, что именно следует считать правовым заключением Верховного Суда – текст постановления в целом, его отдельную часть, или заключение без ссылки на них?
Например, Верховный Суд Украины, выводы которого до сих пор являются обязательными (конечно, если ОП ВС от них не отступила), формулировал правовую позицию отдельно от текста самого судебного решения. При этом такая правовая позиция могла быть как отрывком из этого решения, так и в виде обобщенного умозаключения, который в тексте постановления не дублировался.
Сегодня Верховный Суд не выделяет правовые позиции из текста судебного решения, а для того, чтобы дать ответ на поставленный вопрос, следует обратиться к положениям действующего процессуального закона.
Постановление, принятием которого завершается пересмотрение судебных решений в кассационном порядке (ч. 4 ст. 258 ГПК Украины), состоит из вводной, описательной, мотивационной и резолютивной частей (ст. 416 ГПК Украины).
Согласно п. 3 ч. 1 ст. 416 ГПК Украины в мотивационной части решения, в частности, указываются выводы по результатам рассмотрения кассационной жалобы со ссылкой на нормы права, которыми руководствовался суд.
Вместе с тем, ч. 2 ст. 416 ГПК Украины определено, что в постановлении палаты, объединенной палаты, Большой Палаты Верховного Суда должно содержаться вывод о том, как должна применяться норма права, с применением которой не согласилась коллегия судей, палата, объединенная палата, передала дело на рассмотрение палаты, объединенной палаты, Большой Палаты.
Несмотря на терминологическое расхождение, констатируем, что«вывод по применению нормы права в подобных правоотношениях» как раз и есть «выводом по результатам рассмотрения кассационной жалобы со ссылкой на нормы права, которыми руководствовался суд», а также «выводом о том, как должна применяться норма права», и который должен содержаться в мотивировочной части постановления суда кассационной инстанции.
Поэтому мотивировочную часть постановления суда кассационной инстанции условно можно разделить на две части: непосредственное мотивации и правовой вывод – вывод Верховного Суда по применению нормы права в подобных правоотношениях.
О целесообразности ссылка на постановление Верховного Суда, в которой изложены такой правовой вывод, следует отметить следующее.
Каждый правовое заключение Верховного Суда требует оценки на релевантность в двух аспектах:
есть правоотношения подобными;
Как отметила ОП ВС, правовые выводы суда, в том числе кассационной инстанции, формулируются исходя из конкретных обстоятельств дела. То есть, в отличие от полномочий законодательной ветви власти, к полномочиям суда не принадлежит формулировка абстрактных правил поведения для всех жизненных ситуаций, которые подпадают под действие определенных норм права (постановление ОП ВС от 26 января 2021 по делу № 522/1528/15-ц (производство № 14-67цс20), п. 68).
В соответствии с п. 5 ч. 1 ст. 396 ГПК Украины при открытии кассационного производства на основании п. Ч. 2 ст. 389 ГПК Украины кассационный пересмотр дела по существу спора возможно только при установке того, что вывод о применении нормы права, изложенные в постановлении ВС и на какой ссылалась лицо в кассационной жалобе, касается правоотношений, подобны, а следовательно отсутствуют основания для закрытия кассационного производство.
При этом под судебными решениями в подобных правоотношениях понимаются такие решения, в которых аналогичными являются предметы спора, основания иска, содержание исковых требований и установлены фактические обстоятельства, и, соответственно, имеет место одинаковое материально-правовое регулирование спорных правоотношений;
сохраняет эта правовая позиция юридическую силу в спорных правоотношений, несмотря на редакцию соответствующих законодательных актов.
Ярким примером в контексте этого вопроса может служить влияние изменений в Закон Украины «О государственной службе» и в КАС Украины на определение юрисдикции суда по рассмотрению споров о принятии на должность помощника судьи, прохождения службы на этом посту и освобождение от нее.
Как констатировала ОП ВС, хронологию указанных изменений можно выделить трем периодам: 1) в 30 апреля 2016 включительно такие споры принадлежали к юрисдикции административного суда; 2) с 1 мая 2016 до 14 декабря 2017 включительно – по правилам гражданского судопроизводства; 3) с 15 декабря 2017 – по правилам административного судопроизводства (подробнее – в постановлении ОП ВС от 29 сентября 2020 по делу № 368/561/19).
Итак, для того, чтобы правильно дать ответ на оба вопроса, необходимо рассматривать правовое заключение «не оторвано» от самого решения, а через призму конкретных спорных правоотношений и соответствующих применяемых редакций нормативно-правовых актов. Поэтому ссылки на постановление, в котором изложены такой правовой вывод, является обязательным.
Еще одним актуальным является вопрос, который заключается в решении проблемы формирования правового заключения Верховного Суда, то есть можно считать выводом – постановление коллегии в составе трех судей, коллегии в составе пяти судей, палаты, объединенной палаты Верховного Суда).
Для того, чтобы это выяснить, нужно определить какими полномочиями они наделены в соответствии с гражданским процессуальным законодательством.
Так, коллегия в составе трех судей осуществляет предварительное рассмотрение дела (ч. 1 ст. 401 ГПК Украины), по результатам которого:
1) оставляет кассационную жалобу без удовлетворения, а решение без изменений, если отсутствуют основания для отмены судебного решения (ч. 3 ст. 401 ГПК Украины);
Оставляя кассационную жалобу без удовлетворения, а решение без изменений, коллегия в составе трех судей констатирует, что решение, пересмотрены в предусмотренных ст. 400 ГПК Украины пределах, принято с соблюдением норм материального и процессуального права. Учитывая это, нет необходимости формулировать новый правовой вывод, потому презюмируется, что судебные решения, которые пересматриваются, приняты с учетом выводов относительно применения соответствующих норм права, изложенных в постановлениях Верховного Суда (ч. 4 ст. 263 ГПК Украины).
В то же время когда основанием кассационного обжалования судебных решений является неправильное применение судом норм материального права или нарушение норм процессуального права, если отсутствует заключение Верховного Суда по вопросу применения нормы права в подобных правоотношениях (п. 3 ч. 2 ст. 389 ГПК Украины), коллегия в составе трех судей, оставляя кассационную жалобу без удовлетворения, а решение без изменений (опять же, подчеркивая, что пересмотренные решение принято с соблюдением норм материального и процессуального права), может изложить заключение по вопросу применения нормы права в подобных правоотношениях;
2) отменяет судебное решение при наличии оснований, которые влекут за собой обязательную отмену судебного решения, с направлением дела на новое рассмотрение (ч. 4 ст. 401 ГПК Украины);
В этом случае принимается постановление, в котором приводятся выводы суда кассационной инстанции, в связи с которыми отменено судебные решения, и которые являются обязательными для суда первой или апелляционной инстанции при новом рассмотрении дела (ч. 5 ст. 411 ГПК Украины ).
Несмотря на сугубо процессуальный характер оснований, указанных в ст. 411 ГПК Украины, для обязательной отмены судебных решений с направлением дела на новое рассмотрение, а также то, что постановление в данном случае не является окончательным решением по делу, такие выводы нельзя считать «выводами по вопросу применения нормы права в подобных правоотношениях» в классическом понимании этого понятия;
3) прекращает производство по делу;
Анализируя основания для закрытия кассационного производства, приведенные в ч. 1 ст. 396 ГПК Украины, опять же становится очевидно, что суд в этом случае не определяет правовое заключение, а лишь констатирует, что Верховный Суд в своем постановлении уже применял вывод по вопросу применения нормы права в подобных правоотношениях, нарушенного в кассационной жалобе, или отступил от своего заключения по применению нормы права, наличие которого стала основанием для открытия кассационного производства, и суд апелляционной инстанции пересмотрел судебное решение согласно такому выводу; или, что вывод о применении нормы права, изложенные в постановлении Верховного Суда и на который ссылался жалобщик в кассационной жалобе, касается правоотношений, не являются подобными.
Системный анализ приведенных положений ГПК Украины в части полномочий коллегии кассационного суда в составе трех судей, позволяет сделать вывод, что в постановлениях, принятых коллегией в составе трех судей, «новые» заключения по вопросам применения права, как правило, не излагаются, зато исходя из принципа правовой определенности, отмечается актуальность уже существующих правовых заключений.
Исключением из этого являются случаи, когда основанием кассационного обжалования судебных решений является неправильное применение судом норм материального права или нарушение норм процессуального права, если отсутствует заключение Верховного Суда по вопросу применения нормы права в подобных правоотношениях.
В свою очередь, коллегия в составе пяти судей рассматривает кассационную жалобу и принимает решение по результатам такого рассмотрения (ч. 1 ст. 415 ГПК Украины).
Согласно ч. 1 ст. 403 ГПК Украины суд, рассматривающий дело в кассационном порядке в составе коллегии судей, передает дело на рассмотрение палаты, в которую входит такая коллегия, если эта коллегия считает необходимым отступить от заключения по применению нормы права в подобных правоотношениях, изложенного в ранее принятом решении Верховного Суда в составе коллегии судей с этой же палаты или в составе такой палаты.
Частью второй ст. 416 ГПК предусмотрено, что в постановлении палаты, объединенной палаты, Большой Палаты Верховного Суда должно содержаться заключение о том, как должна применяться норма права, с применением которой не согласилась коллегия судей, палата, объединенная палата, передала дело на рассмотрение палаты, объединенной палаты, Большой палаты.
Из этого следует: 1) именно в результате рассмотрения дела в кассационном порядке, осуществляется коллегией судей в составе пяти судей, принимается постановление, в котором и должен быть изложен вывод по вопросам применения права (за исключением оставления кассационной жалобы без удовлетворения, а обжалуемого решения без изменений); 2) если же коллегия судей считает необходимым отступить от ранее сформулированного им заключения или заключения другой коллегии судей в составе этой же палаты, то она передает дело на рассмотрение палаты; 3) в свою очередь, палата в своем постановлении должен сформулировать вывод о том, как должна применяться норма права, с применением которой не согласилась коллегия судей, передавшая дело на рассмотрение палаты.
Вместе с тем, кроме коллегии в составе пяти судей кассационного суда, заключение по вопросам применения права формулируют:
– палата, которой передает дело коллегия судей, если это коллегия считает необходимым отступить от заключения по применению нормы права в подобных правоотношениях, изложенного в ранее принятом решении Верховного суда в составе коллегии судей из этой же палаты или в составе такой палаты.
– объединенная палата, которой передает дело коллегия в составе пяти судей или палата, если эта коллегия или палата считает необходимым отступить от заключения по применению нормы права в подобных правоотношениях, изложенного в ранее принятом решении Верховного суда в составе коллегии судей с другой палаты или в составе другой палаты или объединенной палаты. (Ч. 2 ст. 403 ГПК Украины);
– Большая Палата:
– либо передает дело коллегия в составе пяти судей, палата или объединенная палата, если такая коллегия (палата, объединенная палата) считает необходимым отступить от заключения по применению нормы права в подобных правоотношениях, изложенного в ранее принятом решении: Верховного суда в составе коллегии судей (палаты, объединенной палаты) другого кассационного суда (ч. 3 ст. 403 ГПК Украины); Большой Палаты (ч. 4 ст. 403 ГПК Украины); Верховного Суда Украины (п. 7 Переходных положений ГПК Украины);
– либо передает дело коллегия в составе пяти судей или палата, если придет к выводу, что дело содержит исключительную правовую проблему и такая передача необходима для обеспечения развития права и формирования единой правоприменительной практики (ч. 5 ст. 403 ГПК Украины).
Попутно обращаем внимание и на положение ч. 3 ст. 400 ГПК, введенной в ГПК Украины в январе прошлого года, согласно которой суд не ограничен доводами и требованиями кассационной жалобы, в частности, в случае необходимости учета выводу о применении норм права, изложенного в постановлении Верховного суда после подачи кассационной жалобы.
Итак, правовым заключением Верховного Суда заключение по применению нормы права в подобных правоотношениях, сформулированный в результате казуального толкования этой нормы при кассационном рассмотрении конкретного дела, и изложен в мотивировочной части постановления Верховного Суда, принятого по результатам такого рассмотрения.
Источник: SUD.UA[:ua]Ключовою компетенцією Верховного Суду, окрім здійснення правосуддя, є забезпечення єдності судової практики, що, у свою чергу, гарантує стабільність правового регулювання, об’єктивність та прогнозованість правосуддя.
Функцію забезпечення єдності судової практики Верховний Суд здійснює шляхом формування правових висновків (позицій) внаслідок казуального тлумачення норм права при розгляді конкретних справ.
На сьогодні поняття «правовий висновок», «правова позиція» Верховного Суду хоч і є досить уживаними, але так і не отримали належного закріплення у процесуальних кодексах. Незважаючи на низку наукових доробок, присвячених розкриттю сутності цих понять у різних аспектах, серед науковців та практиків тривають дискусії як щодо доцільності їх законодавчого закріплення, так і змістовного наповнення.
Чинний ЦПК України оперує поняттям «висновок» у таких значеннях:
1) як умовивід суду;
2) як висновок експерта;
3) як висновок органу державної влади або органу місцевого самоврядування на виконання наданих повноважень (наприклад, висновок органу опіки та піклування у справах про усиновлення);
4) як складова резолютивної частини судового рішення – висновок суду по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги;
5) як висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Коли ведеться мова про правові висновки, які є обов’язковими для врахування судами нижчих інстанцій, то йдеться саме про висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені судом касаційної інстанції у своїх рішеннях.
При цьому, як слушно зауважив д.ю.н. Я. М. Романюк, інститут обов’язковості судових рішень не можна кваліфікувати як прецедент у його класичному значенні. Судовий прецедент в англосаксонській правовій системі – це акт правотворчості, а правовий принцип вирішення справи є нормою права. Натомість згідно з процесуальним законодавством України пріоритетними є норми закону. А висновки, викладені у судових рішеннях найвищої судової інстанції, належить кваліфікувати як застосування норм закону, що має обов’язків характер, а не створення нових норм права як обов’язкових правил поведінки [1].
Водночас постає питання що саме треба вважати правовим висновком Верховного Суду – текст постанови у цілому, його окрему частину, чи висновок без посилання на них?
Наприклад, Верховний Суд України, висновки якого до цих пір є обов’язковими (звичайно, якщо ВП ВС від них не відступила), формулював правову позицію окремо від тексту самого судового рішення. При цьому така правова позиція могла бути як уривком із цього рішення, так і у вигляді узагальненого умовиводу, який у тексті постанови не дублювався.
На сьогодні Верховний Суд не виокремлює правові позиції із тексту судового рішення, а тому, аби надати відповідь на поставлене питання, слід звернутися до положень чинного процесуального закону.
Постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку (ч. 4 ст. 258 ЦПК України), складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин (ст. 416 ЦПК України).
За п. 3 ч. 1 ст. 416 ЦПК України у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд.
Разом із тим, ч. 2 ст. 416 ЦПК України визначено, що у постанові палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати.
Незважаючи на термінологічну розбіжність, констатуємо, що «висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах» як раз і є «висновком за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд», а також «висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права», та який має міститися у мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.
Відтак мотивувальну частину постанови суду касаційної інстанції умовно можна поділити на дві частини: безпосереднє мотивування та правовий висновок – висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо доцільності посилання на постанову Верховного Суду, в якій викладено такий правовий висновок, слід зазначити таке.
Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах:
чи є правовідносини подібними;
Як наголосила ВП ВС, правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова ВП ВС від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), п. 68).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 396 ЦПК України у разі відкриття касаційного провадження на підставі п. ч. 2 ст. 389 ЦПК України касаційний перегляд справи по суті спору можливий лише за встановлення того, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові ВС та на який посилалася особа в касаційній скарзі, стосується правовідносин, які є подібними, а отже відсутні підстави для закриття касаційного провадження.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;
чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Яскравим прикладом у контексті цього питання може слугувати вплив змін до Закону України «Про державну службу» та до КАС України на визначення юрисдикції суду щодо розгляду спорів про прийняття на посаду помічника судді, проходження служби на цій посаді та звільнення з неї.
Як констатувала ВП ВС, хронологію вказаних змін можна окреслити трьома періодами: 1) до 30 квітня 2016 року включно такі спори належали до юрисдикції адміністративного суду; 2) з 1 травня 2016 року до 14 грудня 2017 року включно – за правилами цивільного судочинства; 3) з 15 грудня 2017 року – за правилами адміністративного судочинства (докладніше – у постанові ВП ВС від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19).
Отже, для того, аби правильно надати відповідь на обидва питання, необхідно розглядати правовий висновок «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Відтак посилання на постанову, у якій викладено такий правовий висновок, є обов’язковим.
Ще одним актуальним є питання, яке полягає у вирішенні проблеми формування правового висновку Верховного Суду, тобто що можна вважати таким висновком – постанову колегії у складі трьох суддів, колегії у складі п’яти суддів, палати, об’єднаної палати Верховного Суду).
Для того, аби це з’ясувати, слід визначити якими повноваженнями вони наділені згідно із цивільним процесуальним законодавством.
Так, колегія у складі трьох суддів здійснює попередній розгляд справи (ч. 1 ст. 401 ЦПК України), за результатами якого:
1) залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (ч. 3 ст. 401 ЦПК України);
Залишаючи касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, колегія у складі трьох суддів констатує, що рішення, переглянуті у передбачених ст. 400 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на це, немає необхідності формулювати новий правовий висновок, тому презюмується, що судові рішення, які переглядаються, прийняті з урахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Водночас коли підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 389 ЦПК України), колегія у складі трьох суддів, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін (знову ж таки, наголошуючи, що переглянуті рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права), може викласти висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
2) скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов’язкове скасування судового рішення, із направленням справи на новий розгляд (ч. 4 ст. 401 ЦПК України);
У цьому разі приймається постанова, у якій наводяться висновки суду касаційної інстанції, у зв’язку з якими скасовано судові рішення, та які є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (ч. 5 ст. 411 ЦПК України).
Зважаючи на суто процесуальний характер підстав, наведених у ст. 411 ЦПК України, для обов’язкового скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд, а також те, що постанова у цьому разі не є остаточним рішенням у справі, такі висновки не можна вважати «висновками щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах» у класичному розумінні цього поняття;
3) закриває провадження у справі;
Аналізуючи підстави для закриття касаційного провадження, наведені у ч. 1 ст. 396 ЦПК України, знову ж таки стає очевидно, що суд у цьому разі не формулює правовий висновок, а лише констатує, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку; або, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Системний аналіз наведених положень ЦПК України у частині повноважень колегії касаційного суду у складі трьох суддів, дозволяє зробити висновок, що у постановах, прийнятих колегією у складі трьох суддів, «нові» висновки з питань застосування права, як правило, не викладаються, натомість, виходячи із принципу правової визначеності, наголошується на актуальності вже існуючих правових висновків.
Винятком із цього є випадки, коли підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У свою чергу, колегія у складі п’яти суддів розглядає касаційну скаргу та ухвалює постанову за наслідками такого розгляду (ч. 1 ст. 415 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Частиною другою ст. 416 ЦПК передбачено, що у постанові палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати.
Із цього слідує: 1) саме у результаті розгляду справи у касаційному порядку, який здійснюється колегією суддів у складі п’яти суддів, приймається постанова, у якій і має бути викладений висновок з питань застосування права (за винятком залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін); 2) якщо ж колегія суддів вважає за необхідне відступити від раніше сформульованого нею висновку або висновку іншої колегії суддів у складі цієї ж палати, то вона передає справу на розгляд палати; 3) у свою чергу, палата у своїй постанові має сформулювати висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд палати.
Разом із тим, окрім колегії у складі п’яти суддів касаційного суду, висновок із питань застосування права формулюють:
– палата, якій передає справу колегія суддів, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів із цієї ж палати або у складі такої палати.
– об’єднана палата, якій передає справу колегія у складі п’яти суддів або палата, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об’єднаної палати. (ч. 2 ст. 403 ЦПК України);
– Велика Палата:
– якій передає справу колегія у складі п’яти суддів, палата або об’єднана палата, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні: Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду (ч. 3 ст. 403 ЦПК України); Великої Палати (ч. 4 ст. 403 ЦПК України); Верховного Суду України (п. 7 Перехідних положень ЦПК України);
– якій передає справу колегія у складі п’яти суддів або палата, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (ч. 5 ст. 403 ЦПК України).
Принагідно звертаємо увагу і на положення ч. 3 ст. 400 ЦПК, запровадженої до ЦПК України у січні минулого року, згідно із якою суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Джерело: SUD.UA[:]