[:ru]Фабула судебного акта: интересное и актуальное решение относительно процедуры и правовых оснований для узаконивания пристроек к жилым домам, которое разъясняет в принципе, когда у суда возникает право рассматривать вопрос о признании права собственности на самострои по сути, и в соответствии с какими статьями закона это должно происходить.
Истец обратился в суд с иском о признании права собственности на самовольно построенные пристройки к двухквартирному жилому дому, в котором истец является собственником одной из квартир. Ответчиками выступили орган местного самоуправления, местное БТИ, третьим лицом сосед, который возражал против пристройки. Казалось у истца было все для узаконения: собственность на земельный участок, на котором расположен дом, разрешение органа местного самоуправления 1986 года на строительство гаража, строительная амнистия самостроев “в 1992 году”, разрешение 2006 на узаконивание самовольно достроенной летней кухни, инвентарная план-схема домовладения, и тому подобное.
Однако по жалобе соседа решение было отменено судом апелляционной инстанции, суд кассационной инстанции согласился с судом апелляционной инстанции и отказал в удовлетворении иска.
ВС назвал 2 базовые причины отказа в таких случаях.
Во-первых – распространенное в народе мнение, что самострои возможно просто так узаконивать через суд имея лишь технический паспорт или например проект реконструкции не соответствует действительности. Это заблуждение. Суд не может брать на себя функции компетентных государственных или органов самоуправления. Обращаться в суд с целью узаконивания независимо от формулировки исковых требований заинтересованное лицо может только после обращения в установленном порядке в компетентный орган и наличии доказательств уже существует спор между заявителем и этим органом о праве (собственности). То есть для рассмотрения судом вопроса по существу необходимо предварительное обращение и желательно отказное решение или хотя бы письмо-отписка.
В данном случае в материалах дела отсутствуют сведения о попытках истца оформить право собственности на пристройки к дому в внесудебный способ.
Во-вторых, ссылки на статью 376 ГК Украины – самовольное строительство в качестве обоснования для признания права собственности на пристройки к жилому дому неправильно. Дом на земельном участке с пристройками рассматривается как усадьба (ст. 381 ГК Украины), то есть в соответствии со статьей 186 ГК Украины дом является главной вещью, а пристройка (гараж, летняя кухня) – принадлежностью.
В частности, ВС подчеркнул, что не может быть применено правила статьи 376 ГК Украины при рассмотрении дел по искам:
– о признании права собственности на самовольно переоборудованные квартиры в многоквартирных домах различных жилищных фондов, поскольку такие правоотношения урегулированы другими нормами законодательства, в частности статьей 383 ГК и соответствующими нормами Жилищного кодекса Украины относительно владельцев квартир;
– о признании права собственности на самовольно построенные временные сооружения;
– о признании права собственности на самовольно построенные принадлежности к основной вещи (крыльцо, веранда, мансарда и т.д.).
Итак, хотя ст. 376 ГК Украины и удобная для узаконивания самовольного строительства в данном случае применение ее судом первой инстанции является ошибочным.
Ознакомиться с решением Верховного Суда можно здесь: постановление по делу № 306/2140/17 от 18.04.2019
Источник: ПРОТОКОЛ
Фото балкона: zv.zp.ua[:ua]Фабула судового акту: цікаве та актуальне рішення щодо процедури та нормативних підстав для узаконення прибудов до житлових будинків, яке роз’яснює взагалі, коли у суду виникає право розглядати питання про визнання права власності на самобуди по суті, та відповідно до яких статей закону це повинно відбуватися.
Позивач звернувся до суду із позовом про визнання права власності на самочинно збудовані прибудови до двоквартирного житлового будинку, в якому позивач є власником однієї із квартир. Відповідачами виступили орган місцевого самоврядування, місцеве БТІ, третьою особою сусід, який заперечував проти прибудови. Здавалося у позивача було все для узаконення: власність на земельну ділянку, на якій розташований будинок, дозвіл органу місцевого самоврядування 1986 року на будівництво гаражу, будівельна амністія самобудів “до 1992 року”, дозвіл 2006 року на узаконення самовільно добудованої літньої кухні, інвентарна план-схема домоволодіння, тощо.
Проте за скаргою сусіда рішення суду було скасовано судом апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції погодився із судом апеляційної інстанції та відмовив у задоволенні позову.
ВС назвав 2 базові причини відмови у таких випадках.
По-перше – поширене у народі розуміння, що самобуди можливо просто так узаконювати через суд маючи лише технічний паспорт або наприклад проект реконструкції не відповідає дійсності. Це омана. Суд не може брати на себе функції компетентних державних чи самоврядних органів. Звертатися до суду з метою узаконення незалежно від формулювання позовних вимог зацікавлена особа може лише після звернення в установленому порядку до компетентного органу та наявності доказів що вже існує спір між заявником та цим органом про право (власності). Тобто для розгляду судом питання по суті необхідне попереднє звернення і бажано відмовне рішення чи хоча б лист- відписка.
В даному випадку у матеріалах справи відсутні відомості про спроби позивача оформити право власності на прибудови до будинку у позасудовий спосіб.
По-друге посилання на статтю 376 ЦК України – самочинне будівництво як обґрунтування для визнання права власності на прибудови до житлового будинку є неправильним. Будинок на земельній ділянці із прибудовами розглядається як садиба (ст. 381 ЦК України), тобто відповідно до статті 186 ЦК України будинок є головною річчю, а прибудова (гараж, літня кухня) – приналежністю.
Зокрема, ВС підкреслив, що не може бути застосовано правила статті 376 ЦК України при вирішенні справ за позовами:
– про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир;
– про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди;
– про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).
Отже, хоча ст. 376 ЦК України і зручна для узаконення самочинного будівництва в даному випадку застосування її судом першої інстанції є помилковим.
Ознайомитись з рішенням Верховного Суду можна тут: постанова по справі № 306/2140/17 від 18.04.2019
Джерело: ПРОТОКОЛ
Фото балкону: zv.zp.ua[:]