[:ru]Если объект строительства построен или строится на земельном участке, не отведенном для этой цели, в частности, если вид целевого назначения такого земельного участка, определенный согласно Классификатора видов целевого назначения земель, утвержденной приказом Государственного комитета Украины по земельным ресурсам от 23 июля 2010 № 548, и указанный в правоустанавливающем документе, не соответствует намерениям строительства, то такой объект имеет признаки самовольного строительства.
К такому выводу пришел Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда, рассмотрев в кассационном порядке дело по иску юридического лица к Департаменту по вопросам государственного архитектурно-строительного контроля (Департамент ГАСК) о признании противоправным и отмене приказа.
Суть этого дела заключается в том, что заказчик строительства, получив государственный акт о праве собственности на земельный участок с целевым назначением для строительства и обслуживания жилого дома, хозяйственных зданий и сооружений, осуществлял фактическое строительство четырехэтажного многоквартирного дома. Проведя проверку достоверности данных, указанных в декларации о начале выполнения строительных работ, Департамент ГАСК пришел к выводу, что намерения строительства не соответствуют целевому назначению земельного участка, поскольку функциональное назначение этого земельного участка в соответствии с генеральным планом города и проекта планирования его пригородной зоны – территория жилой усадебной застройки, целевое назначение согласно государственному акту – строительство и обслуживание дома, общественных зданий и сооружений, а согласно утвержденного проекта строительства на этом земельном участке строится многоквартирный дом. Учитывая выявленные нарушения, Департамент ГАСК своим приказом отменил декларацию о начале осуществления строительных работ. Не соглашаясь с таким решением, заказчик строительства обратился с иском в суд.
Исковые требования обосновал тем, что в зоне жилой усадебной застройки допускается строительство жилых домов, не превышая четырех этажей, а потому, истец считал, что при соблюдении этого условия отсутствуют основания считать, что им приведены недостоверные данные в декларации, свидетельствующие о самовольном строительстве.
Суды первой и апелляционной инстанций в удовлетворении административного иска отказали, исходя из того, что заказчиком строительства приведены недостоверные данные в декларации о начале выполнения строительных работ, поскольку объект строится без учета требований градостроительной документации, исходных данных и без соблюдения требований законодательства, строительных норм, государственных стандартов и правил.
Коллегия судей Кассационного административного суда в составе Верховного Суда согласилась с такими выводами судов первой и апелляционной инстанций, учитывая, что из содержания статьи 39-1 Закона Украины «О регулировании градостроительной деятельности» следует, что объект следует считать самовольным строительством, в частности, если такой объект построен или строится на земельном участке, не отведенном для этой цели.
В соответствии со статьей 1 Закона Украины «О землеустройстве» целевое назначение земельного участка – использование земельного участка по назначению, определенному на основании документации по землеустройству в установленном законодательством порядке. Статьей 19 Земельного кодекса Украины определено, что по основному целевому назначению подразделяются на следующие категории, в частности, земли жилой и общественной застройки.
В то же время, судом учтено, что Классификатор видов целевого назначения земель разграничивает в пределах одного вида целевого назначения земельных участков «Земли общественной и жилой застройки» несколько видов функционального назначения. В частности, разделом II в секции В Классификации видов целевого назначения земель по коду 02.03 указано земли жилой застройки «Для строительства и обслуживания многоквартирного жилого дома», а в этой же секции по коду 02.01 указано земли «Для строительства и обслуживания жилого дома, хозяйственных зданий и сооружений (приусадебный участок)».
На этом основании Верховным Судом сформулированы правовое заключение, согласно которому в рамках основного вида целевого назначения земель, определенных статьей 19 Земельного кодекса Украины, градостроительным законодательством разграничены различные виды функционального назначения земельного участка, которые определяются градостроительной документацией на местном уровне. Поэтому, в случае осуществления на земельном участке с определенным функциональным назначением строительства объекта, в соответствии с градостроительным законодательством, строительных норм и стандартов может быть построен на земельном участке с другим функциональным назначением, даже в пределах одного основного целевого назначения, такое строительство считается самовольным, поскольку строится на земельном участке, не отведенном для этой цели.
Постановление Верховного Суда от 15 июля 2020 по делу № 826/1419/18 (административное производство № К/9901/6458/19) – ссылка
Источник: SUD.UA
[:ua]Якщо об’єкт будівництва збудований або будується на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, зокрема, якщо вид цільового призначення такої земельної ділянки, визначений відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, та зазначений у правовстановлюючому документі, не відповідає намірам будівництва, то такий об’єкт має ознаки самочинного будівництва.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом юридичної особи до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю (Департамент ДАБК) про визнання протиправним та скасування наказу.
Суть цієї справи полягає у тому, що замовник будівництва, отримавши державний акт про право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, здійснював фактичне будівництво чотириповерхового багатоквартирного будинку. Провівши перевірку достовірності даних, зазначених у декларації про початок виконання будівельних робіт, Департамент ДАБК дійшов до висновку, що наміри будівництва не відповідають цільовому призначенню земельної ділянки, оскільки функціональне призначення цієї земельної ділянки відповідно до генерального плану міста та проекту планування його приміської зони – територія житлової садибної забудови, цільове призначення відповідно до державного акта – будівництво та обслуговування будинку, громадських будівель і споруд, а відповідно до затвердженого проекту будівництва на цій земельній ділянці будується багатоквартирний будинок. З огляду на виявлені порушення, Департамент ДАБК своїм наказом скасував декларацію про початок здійснення будівельних робіт. Не погоджуючись з таким рішенням, замовник будівництва звернувся з позовом до суду.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що в зоні житлової садибної забудови допускається будівництво житлових будинків, що не перевищують чотирьох поверхів, а тому, позивач вважав, що при дотриманні цієї умови відсутні підстави вважати, що ним наведені недостовірні дані у декларації, які свідчать про самочинність будівництва.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні адміністративного позову відмовили, виходячи з того, що замовником будівництва наведені недостовірні дані у декларації про початок виконання будівельних робіт, оскільки об`єкт будується без урахування вимог містобудівної документації, вихідних даних та без дотримання вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погодилась з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи, що зі змісту статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що об`єкт слід вважати самочинним будівництвом, зокрема, якщо такий об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки – використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови.
Водночас, судом враховано, що Класифікації видів цільового призначення земель розмежовує у межах одного виду цільового призначення земельних ділянок «Землі громадської та житлової забудови» декілька видів функціонального призначення. Зокрема, розділом II у секції В Класифікації видів цільового призначення земель за кодом 02.03 вказано землі житлової забудови «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку», натомість у цій же секції за кодом 02.01 вказано землі «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого у межах основного виду цільового призначення земель, визначених статтею 19 Земельного кодексу України, містобудівним законодавством розмежовано різні види функціонального призначення земельної ділянки, які визначаються містобудівною документацією на місцевому рівні. Тому, у разі здійснення на земельній ділянці з певним функціональним призначенням будівництва об’єкта, який відповідно до містобудівного законодавства, будівельних норм та стандартів може бути збудований на земельній ділянці з іншим функціональним призначенням, навіть у межах одного основного цільового призначення, таке будівництво вважається самочинним, оскільки будується на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети.
Постанова Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 826/1419/18 (адміністративне провадження № К/9901/6458/19) – посилання
Джерело: SUD.UA[:]